Зимова прогулянка Бескидами

Якщо ти вже один раз закохався в гори, то це – назавжди. Любов до гір – це як хронічна хвороба, така собі приємна виразка, яка час від часу нагадує про себе і починає свербіти. І не пускає, доки не втамуєш її причину, тобто не сядеш у поїзд і не покотишся в роздовбаному плацкартному вагоні на захід. В нашому випадку вагон був і справді роздовбаний: це був ковбойський поїзд №13 сполученням Харків-Ужгород, обраний нами не через велику любов до дискомфорту, а з міркувань практичних.

Спочатку планувалося поїхати на два дні з однією ночівлею безпосередньо в горах, у наметі або колибі, але в процесі роздумів цей план було відкориговано. В районі запланованої висадки зручної колиби не знайшлося, а тягнути на собі намет і, разом з ним, купу лахів для однієї зимової ночівлі просто не було сенсу, а відтак вирішено діяти за обставинами: самопочуттям, погодою, настроєм, натхненням тощо. З сампопочуттям, щоправда, не склалося від самого початку, бо автор даного нарису ще в Києві отруївся і сідав у вагон тверезий та нашпигований пігулками. Відсутність важливого Каталізатору Спілкування під кодовою назвою "пиво" призвела до того, що один з учасників авантюри невдовзі солодко захропів, а інший – пролежав до ранку з розплющеними очима, насолоджуючись нічними пейзажами за вікном.

Вже з поїзда було помітно, що чим далі на захід, то менший шар снігу покриває землю. Справді, зимя ця достоту унікальна, в чому ми зайвий раз переконались, побачивши вранці напівзасніжені або й узагалі голі схили Карпат. Ще вдома ми дізнались, що снігу в Карпатах небагато, але реальність перевершила усі прогнози.

Близько 9-ї ранку ми зійшли в Лавочному з тим, щоб почекати на мукачівську електричку, яка довезе нас до станції Бескид – початкового пункту маршруту (поїзди далекого сполучення в Бескиді не зупиняються). Випили кави, підкріпилися печивом. Над'їхала порожня електричка. Від Лавочного до Бескида – 10 хвилин їзди, але квиток коштує аж 6 з гаком гривень. Для порівняння, квиток з Лавочного до Львова (близько трьох годин їзди) коштує – увага – 13 гривень (!!!). Воїстину віват, Укрзалізниця!

Якщо їхати на захід, Бескид буде останньою станцією з прикарпатського боку. Відразу за Бескидом починається найдовший в Україні залізничний тунель, за яким – Закарпаття. Прогулянка так званим Вододільним хребтом (розділяє басейни Дністру та Дунаю, а заразом і Львівську та Закарпатську області) і була нашою метою цього дня. Для туриста Бескид є однією з найзручніших точок початку маршруту, позаяк знаходиться на висоті близько 900 м (найвисокогірніший вокзал України) і не передбачає великого набору висоти в порівнянні з хребтом. Добре протоптаною стежкою, що йде спочатку понад станцією, а потім заглиблюється в ліс, ми почали підйом на хребет. Погода була ідеальна: сонячна та безвітряна, з легким морозцем. З прикарпатського боку гнало низькі хмари, але, що цікаво, вони рвалися й танули над перевалом. Ліс пройшли швидко, за кількадесят хвилин, і опинилися на хребті. Захотіли відшукати зазначений в путівниках стовп, який позначає перевал, але оскільки видерлись на хребет значно північніше, потоптались в околі кількох сотень метрів і, зрештою, махнули на стовп рукою. В планах  було зійти на найвищу вершину хребта гору Явірник (в деяких джерелах – Перекоп), дійти до хреста – місця витоків річок Стрий та Опір і спуститися в Лавочне, звідки, власне, і починалася наша подорож.

Явірник, звичайно, не Говерла (1121 м.н.р.м.), а тому підйом на нього не коштував великих зусиль. На наше нещастя, на верхівку саме набігла хмара, тож замість розкішних краєвидів ми бачили силуети найближчих смерек. Частково краєвидом вдалося насолодитися дещо раніше: практично з будь-якої точки хребта відкривається панорама на полонину Боржава (яка, на жаль, також здебільшого перебувала у хмарі). З Явірника стежкою, яку не зразу вдалося знати, пішли відрогом хребта далі на північ в напрямку хреста. Безпосередньо біля хреста яких-небудь джерел (витоків, криниць) помічено не було. Тут ми пообідали. Часу було ще вдосталь, тож ми вирішили пройтися в напрямку урочища Бердо, а вже потім спускатись у Лавочне. Від хреста вгору йшла стежка, яка здалася нам правильною. Втім, що далі ми нею заходили то глухішою вона ставала, до того ж, завертала кудись на захід, тоді як нам було треба на північ і на схід. Дійшовши нею до ЛЕП і покрутившись в пошуках іншого шляху, вирішили повенутись. Тут лежав вже доволі глибокий сніг і борсатись в ньому і у чагарниках було задоволення не з приємних. Дорогою до Лавочного натрапили на витік р. Опір і криницю при дорозі, на жаль, повалену (сподіваюсь, не людьми) і оточену купкою пластиковго сміття.

Погода ставала дедалі похмурішою, видимість падала. Діставшись села, спустились з плаю й подалися між хат в напрямку станції. Село виявилось довжелезним (за відчуттями – значно довшим за ті 5 кілометрів, що вказані у путівниках). Наша поява в селі супроводжувалась складною увертюрою з собачих голосів, місцеві песики були в неймовірному захваті від нас і нашого вигляду, так що починали гавкати за кілометр до нашої появи. Село здавалося безкінечним. Ми йшли і йшли неймовірно слизькою (кожен по разу впав) сільською дорогою і, якби не мальовничі екстер'єри колоритних бойківських хатинок обабіч, мабуть поснули б на ходу.

На станцію Лавочне приплелися близько п'ятої – якраз вчасно, щоб спізнитись на останню електричку в бік Закарпаття. План з відвідинами полонини Боржава наступного дня відпав сам собою. А, оскільки гори по цей бік перевалу нас не зацікавили (насправді, вже не було сили і я досі кепсько почувався бо був отруєний), ми, смачно повечерявши варениками у привокзальній кнайпочці, сіли на електричку підвищеного комфорту (ті самі вищезгадані 13 грн) і відчалили в напрямку теплого і привітного Львова.

Другого дня, відіспавшись, їздили в чудове і занехаяне водночас містечко Жовкву. Потім знову був плацкартний вагон, на цей раз не роздовбаний. І Київ.

Ремарка 1 Застереження для усіх туристів, любителів вареників та усіх кому, не дай боже, приспічить у туалет на вокзалі станції Лавочне. Туалету на здоровенному вокзалі Лавочне немає. Немає навіть нужника надворі. Ніде. Взагалі. Welcome to Ukraine, так би мовити...

Ремарка 2 Електричка 808 Мукачево-Львів. Ще одне "Welcome to Ukraine" від Укрзалізниці. В електропоїзді так званого "підвищеного комфорту" на десять вагонів аж два туалети – увага – в першому і останньому вагонах. Тобто, якщо ви їдете в п'ятому, можете порахувати, скільки вагонів вам треба пробігти в пошуках омріяного :) На відміну від аналогічних електричок сполученням Київ-* на увесь потяг лише один провідник (а не по одному провіднику на кожен вагон як у нас), відповідно, у вагоні робиться повний бєспрєдєл. П'яне стрийське бидло всю дорогу розпивало горілку, курило й ламало двері.

Завіса.