Східний вітер

 Мені не подобається східний вітер. Для мене він – символ важких часів. Взимку він приносить з собою похолодання і тріскучі морози, влітку – виснажливу спеку. Можливо, він трапляється не так часто, але щоразу запам’ятовується. Особливо цієї, такої ірраціональної і напруженої, зими 2010. Відколи він вперше подув у грудні, місто неодноразово заносило, а, оскільки сніжна зима не входила у плани космічної влади, ближче до весни обабіч доріг виросли кількаметрові конструкції з бруду і льоду, котрі ніхто і не думав вивозити. Снігопади минали, але східний вітер продовжував дути і на зміну їм приходили рекордні мінуси. На місто сідала морозна імла. Неприбраний сніг став кригою, якою, мов на ковзанці, просувалися, ламаючи кістки, пішоходи. Двірники задовбались колупати цю крижану субстанцію, а західний вітер – а з ним потепління – ніяк не приходив.

Для України західний вітер завжди був вітром змін. З заходу приходили не лише теплі повітряні маси Атлантики, відлиги та життєдайні дощі навесні, з заходу приходили реформи, надії на краще. В СРСР західним вітром приносило голоси заборонених радіостанцій, голоси сусідів по той бік Берлінської стіни, з заходу перетікали через кордон і переписувались в домашніх умовах платівки «бітлів», з заходу прийшла мода на джинси і демократію. Як не намагалися опиратись йому крижані кола партапарату, західний вітер розтоплював їх – шар за шаром – доки машина війни і терору не розтанула і не розвалилась на п'ятнадцять друзок колишніх совєцьких соціалістичних республік.

Багато хто тоді думав, що це сталося остаточно. Але за декілька років знову подув східний вітер і все пішло шкереберть. Реформи сповільнились або зупинилися, демократичні цінності обмежувались деклараціями, а влада сконцентрувалась в руках колишніх комсомольських діячів – спадкоємців системи, яку вдалося скинути, але не знищити. А найгірше те, що за час відлиги мізки більшості людей так і не встигли відтанути. Вчорашні раби так і лишились рабами і вистачило навіть слабкого східного вітру щоб знову їх заморозити. Вони почали кричати про насильну українізацію, навчились гавкати слідом за своїми лідерами «НАТО геть», жили і тихо ненавиділи свою країну, за звичкою зневажливо іменуючи її патріотів «бЕндерівцями».

Ненадовго західний вітер подув лише взимку 2004-го. Подув і відразу стих, задушений в зародку невчасною поміркованістю і недолугими Сусаніними, яким випало тоді стояти на чолі новоутвореного руху. Відтоді східний вітер тільки посилювався. Демократія перетворилась на популістський анекдот, а громадянське суспільство стало суспільством заляканої біомаси. Спеціально для прогресивних верств було створено «НацКомМор», а, де факто, новий цинічний апарат вибіркової цензури покликаний «засунути» назад у натовп тих, хто занадто «висовується». Фашизм і соціальна нетерпимість стали нормою, почали горіти галереї, на журналістів почали нападати серед білого дня, словом, жить стало лучше, жить стало вєсєлєй...

Нарешті прийшло 7 лютого 2010 року. Значуща дата як на мене. Здається, деградація нашого отупілого, доведеного до краю, остаточно затурканого і деморалізованого люду сягнула апогею. Інакше я не можу пояснити ЯК БЛЯДЬ ДВІЧІ СУДИМИЙ ХАМ ЯКИЙ ДВОХ СЛІВ НЕ МОЖЕ ЗВ’ЯЗАТИ БЕЗ СУФЛЕРА МІГ НАБРАТИ 50 ВІДСОТКІВ!!!???

Тепер можна стверджувати впевнено: на найближчі п’ять років східний вітер нам забезпечений.